Коли нарешті запрацює інклюзія в українських школах? Роздуми на тему…

1. Підготовлений вчитель. 

У спеціальних установах працюють педагоги, які мають уявлення про нозології і розуміють, ЯК працювати з дітьми з особливими освітніми потребами. У педагогів, які працюють в загальноосвітніх школах, такі знання і навички відсутні. В їх навчанні не було корекційної складової, вони розгублені, а якщо дитина «складна» - відверто її бояться, на відміну від педагогів спецустанов, де така дитина не викликає запитань, там її не бояться і знають, як навчати. Страх педагогів перед навчанням дітей з особливими освітніми потребами зрозумілий – зазвичай, ми лякаємося чогось невідомого, з чим раніше не стикалися. Так само, як педагоги лякалися дистанційки у березні 2020 року. Зараз зону комфорту українських педагогів розширено і дистанційка стала чимось звичайним і природнім, чого не можна сказати про навчання учнів з ооп, яке й досі викликає протест з боку адміністрації, педагогів і часто – батьків інших учнів. І лише справжні професіонали сприймають навчання таких учнів як виклик.

2. Потужна соціальна реклама – для формування толерантного ставлення до тих, хто не схожий на інших.

Щоб ця «несхожість» не викликала відторгнення. Щоб вона стала чимось природнім. «Дозволь собі бути собою, а іншим бути іншими» (В.Зеланд). Коли суспільство прийме інклюзію як норму і даність, не потрібно буде плисти проти течії, «гвалтувати» педагога і сусіда по парті. А зараз цей процес – насильницький і викликає опір і відторгнення.

3. Закон – НЕ задля закону. Документація - НЕ задля документації. 

Недостатньо мати законодавчу базу - потрібно вміти донести її до педагогічних працівників мовою простих смертних. А принагідно просто і зрозуміло пояснити всі нюанси щодо документації і прийти нарешті до єдиного формату (який було б бажано запозичити у більш просунутих в цьому питанні західних колег). Тут будуть доречні тренінги для педколективу кожної школи. Тоді не потрібно буде обговорювати всі ці питання в вайбер-групах і соцмережах, а вчителі не будуть непритомніти від «зайвої писанини». І адміністрація не буде вигадувати «вести то не знаю що». Це не повинно займати багато часу, а має бути зручним як для педагога, так і для батьків.