Що робити, якщо вчителька – "відьма"? Змиритися чи спробувати розчаклувати злі чари? Або влаштувати «полювання на відьом»?
Одразу зазначу, що будуть вчителі, яким цей пост відверто не сподобається. Але історія ґрунтується на реальних подіях (з власного батьківського досвіду), тому хочу поділитись своїми думками.
Отже, початок п’ятого класу і учні, «виплекані» класним керівником початкової школи (і це не сарказм), потрапляють у незрозумілий світ середньої. Майже одразу – дистанційно. Під час війни. І ось тут починається найцікавіше: ті, хто нещодавно бавилися на лужку початкової освіти, одразу опиняються у темному і сповненому небезпек лісі базової. Від анонсованої НУШ не залишається ані сліду. На відміну від вчителів початкової школи, чимало з яких справді стали агентами змін, вчителі базової виявилися більш консервативними - і в манері спілкування з учнями також. Ідеєю фікс деяких педагогів стало прагнення привчити вчорашніх нушівців до самоконтролю. Методи для цього використовувалися різні: від свідомої відмови надсилати домашні завдання в учнівські групи до відвертого хамства і погроз. Тому у батьківських та дитячих вайбер-чатах протягом всієї першої чверті кожен вечір займалися спільним розслідуванням "що задали" з опитуванням свідків. Адже "Задаючи домашнє завдання, вчителі мітять в учнів, а потрапляють у батьків." (Жорж Сіменон)
Але і серед педагогів середньої ланки, на щастя, є "феї" - ті, хто справді отримує задоволення від навчання та спілкування з учнями у будь-якому форматі - навіть у такий складний для нас всіх період. Низький їм уклін! Адже специфіка навчання молодших підлітків полягає в тому, що любов чи нелюбов до предмету сприймається через особистість вчителя. Тобто подобається вчитель = подобається предмет, це мотивує його вивчати. Вчаться у тих, кого люблять. І навпаки. Тож якщо ваша вчителька "відьма", то вам відверто не пощастило. "Відьми", зазвичай, працюють "по-старому" і відкидають все нове, вважають, що сучасних дітей треба навчати так, як навчали їх, викликають у учнів страх, а не повагу, школярі неохоче йдуть на їх уроки та бояться робити помилки, ніколи не звертаються за порадою чи запитанням в позаурочний час. І неповага до професії педагога з'являється саме через наявність "відьом" в нашій освіті. "Основна проблема відьом полягає в тому, що вони ніколи не біжать від того, що по-справжньому ненавидять" (Террі Пратчетт).
Коли одні вчителі, "вакциновані" дистанційкою 2020, успішно поєднують синхронне і асинхронне навчання навіть за умов відключення світла та атаки дронів, дехто продовжує бути "головомовцями" в моніторах (одразу зазначу - війна і вік тут ні до чого, маю багато прикладів). Тому хочеться, щоб шкільні укриття були відремонтовані якнайшвидше - бо батьківські нерви не витримують такого "кіно".
Сучасний вчитель має широкі можливості для самоосвіти. Щоб навчитися бути з технологіями на "ти" у вільному доступі є величезна кількість різноманітних вебінарів, конференцій і курсів, багато з яких є безкоштовними. Але складається враження, що не лише у дітей, а й у дорослих бракує навичок самостійного здобуття знань. Сьогодні вчителі поділилися на дві групи - одні цікавляться сучасними онлайн-інструментами та активно використовують їх під час навчання, а інші вважають, що надиктовувати приклади і задачі п'ятикласникам на слух = якісно проведений урок, а опанування вайберу для скидання у нього завдань, інколи навіть нерозбірливим почерком, - персонально взята "висота". Щодо останнього, то дистанційка - точно не про "головомовців" та номери параграфів, що скидаються у вайбер. Для успішної дистанційки вчителі мають оволодіти не лише технічними навичками, а й низкою інших компетентностей. Це - реалії і виклики нашого сьогодення.
Публікую тому, що переконана - "відьом" тут немає.
Одразу зазначу, що будуть вчителі, яким цей пост відверто не сподобається. Але історія ґрунтується на реальних подіях (з власного батьківського досвіду), тому хочу поділитись своїми думками.
Отже, початок п’ятого класу і учні, «виплекані» класним керівником початкової школи (і це не сарказм), потрапляють у незрозумілий світ середньої. Майже одразу – дистанційно. Під час війни. І ось тут починається найцікавіше: ті, хто нещодавно бавилися на лужку початкової освіти, одразу опиняються у темному і сповненому небезпек лісі базової. Від анонсованої НУШ не залишається ані сліду. На відміну від вчителів початкової школи, чимало з яких справді стали агентами змін, вчителі базової виявилися більш консервативними - і в манері спілкування з учнями також. Ідеєю фікс деяких педагогів стало прагнення привчити вчорашніх нушівців до самоконтролю. Методи для цього використовувалися різні: від свідомої відмови надсилати домашні завдання в учнівські групи до відвертого хамства і погроз. Тому у батьківських та дитячих вайбер-чатах протягом всієї першої чверті кожен вечір займалися спільним розслідуванням "що задали" з опитуванням свідків. Адже "Задаючи домашнє завдання, вчителі мітять в учнів, а потрапляють у батьків." (Жорж Сіменон)
Але і серед педагогів середньої ланки, на щастя, є "феї" - ті, хто справді отримує задоволення від навчання та спілкування з учнями у будь-якому форматі - навіть у такий складний для нас всіх період. Низький їм уклін! Адже специфіка навчання молодших підлітків полягає в тому, що любов чи нелюбов до предмету сприймається через особистість вчителя. Тобто подобається вчитель = подобається предмет, це мотивує його вивчати. Вчаться у тих, кого люблять. І навпаки. Тож якщо ваша вчителька "відьма", то вам відверто не пощастило. "Відьми", зазвичай, працюють "по-старому" і відкидають все нове, вважають, що сучасних дітей треба навчати так, як навчали їх, викликають у учнів страх, а не повагу, школярі неохоче йдуть на їх уроки та бояться робити помилки, ніколи не звертаються за порадою чи запитанням в позаурочний час. І неповага до професії педагога з'являється саме через наявність "відьом" в нашій освіті. "Основна проблема відьом полягає в тому, що вони ніколи не біжать від того, що по-справжньому ненавидять" (Террі Пратчетт).
Коли одні вчителі, "вакциновані" дистанційкою 2020, успішно поєднують синхронне і асинхронне навчання навіть за умов відключення світла та атаки дронів, дехто продовжує бути "головомовцями" в моніторах (одразу зазначу - війна і вік тут ні до чого, маю багато прикладів). Тому хочеться, щоб шкільні укриття були відремонтовані якнайшвидше - бо батьківські нерви не витримують такого "кіно".
Сучасний вчитель має широкі можливості для самоосвіти. Щоб навчитися бути з технологіями на "ти" у вільному доступі є величезна кількість різноманітних вебінарів, конференцій і курсів, багато з яких є безкоштовними. Але складається враження, що не лише у дітей, а й у дорослих бракує навичок самостійного здобуття знань. Сьогодні вчителі поділилися на дві групи - одні цікавляться сучасними онлайн-інструментами та активно використовують їх під час навчання, а інші вважають, що надиктовувати приклади і задачі п'ятикласникам на слух = якісно проведений урок, а опанування вайберу для скидання у нього завдань, інколи навіть нерозбірливим почерком, - персонально взята "висота". Щодо останнього, то дистанційка - точно не про "головомовців" та номери параграфів, що скидаються у вайбер. Для успішної дистанційки вчителі мають оволодіти не лише технічними навичками, а й низкою інших компетентностей. Це - реалії і виклики нашого сьогодення.
Публікую тому, що переконана - "відьом" тут немає.
Коментарі
Дописати коментар